Сценарій вечора – зустрічі воїнів –
інтернаціоналістів
«Ціна чужої війни»
1. Доброго дня усім, хто завітав на
нашу зустріч.
2. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата - 15
лютого. Саме сьогодні ми вшановуємо учасників бойових дій на
території інших держав, віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконав
свій військовий обов’язок у різний час, у різних державах.
ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ
1. За кожним воїном-інтернаціоналістом-доля, життєвий
подвиг,крок у безсмертя. У страхітливому полумї війни ви пізнали ціну життя,
склали екзамен на зрілість.
2.Війна безжально перекреслила ваші прагнення,
сподівання, надії, розтоптала грубим солдатським чоботом ваші мрії.Там, серед
моторошних смертей, коли життю щохвилини загрожувала небезпека, ви мужніли і
загартовувались. Особливо болісною раною був і залишається Афганістан. Війна у
тій далекій країні принесла горе не в одну родину.
1. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок
втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок.
2. Наша сьогоднішня зустріч -- данина
пам'яті і всім тим, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни.
1. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали
інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.
2. У числі тих, хто не повернувся з афганської
війни, є імена наших земляків.
Це - БАТУРКО Олександр Григорович
народився 25 березня 1966 р. у селянській сім'ї.
Місце проживання матері: с. Везденьки Хмельницького р-ну.
До призову на військову службу працював у колгоспі.
У травні 1984 р. відправлений рядовим в Афганістан.
Загинув 28 лютого 1985 р.
ЦИМАР Віталій
Володимирович
народився 10 лютого 1968 р. у селянській сім’ї,виховувався бабусею .
Місце проживання: село Жучківці Хмельницького р – ну
Бабуся померла в
1990 р.
До призову на військову службу навчався в БПТУ.
У грудні 1986 р. відправлений рядовим в Афганістан.
Помер від ран 9 листопада 1987 р.
Це – наш односельчанин КУКУРУДЗА Олександр Павлович. Народився 4 січня 1967 року в селі
Мартинівка Хмельницького району, Хмельницької області в сімї колгоспників Павла
Михайловича і Надії Іванівни.протягом навчання в Бережанській загальноосвітній
школі І – ІІ ступенів Сашко був дисциплінованим учнем, щирим і чесним
товаришем, бережливим і охайним у всьому,дорожив честю класного
колективу,сумлінно виконував доручення організатора трудових справ. Він був
ввічливим і чемним з дорослими іровесниками, уважний і чуйний до чужого горя,
завжди готовий прийти на допомогу і розділити біль з тим, хто цього потребує. По
закінченні 8 класу юнак продовжує навчання в Чорноострівському СПТУ, щоб набути
професію механізатора широкого профілю, який закінчив у1985 році.
До призову в
Радянську Армію працював монтером ІІІ розряду Хмельницької дистанції. У трудовій
книжці від 25 червня 1985 року до 4 жовтня 1985 року , лише подяки за
добросовісну працю, про це і засвідчує Почесна грамота за особливі трудові
здобутки. Першузаробітну плату розділив з усіма членами багатодітної родини.
Незабаром Батьківщина
покликала молодого воїна виконати інтернаціональний обовязок. У листах, що йшли
польовою поштою з Ташкентської області м.Черчика, майбутній десантник повідомляє
з радістю про свої успіхи у навчанні: так, за виконання екзаменаційного стрибка
командир полку привітав його особисто і вчепив йому нагрудний знак «Парашутист»,
як одному з кращих курсантів. Оператор – навідник БМП мужньо переносив труднощі
військової служби, що успадкував від рідного дідуся – Мисюри Гната Івановича,
учасника героїчної оборони Москви і визвольних боїв у Прибалтиці 1941 – 45 рр.
Листи з
Афганістану приходили не часто, але в кожному з них син старався не засмучувати
батьків, просив не хвилюватися за нього. Усі вони були пройняті тугою за рідною
домівкою, турботою про здоровя рідних і близьких людей і ще цікавився успіхами
у навчанні молодших сестричок. Будучи найстаршим, Сашко мав стати надійною
підмогою у великій сімї.
При виконанні
бойового завдання у м.Джалалабаді 28 липня 1986 року загинув.
Нагороджений
Орденом Червоної Зірки посмертно. Повернувся додому 19 – річний юнак у цинковій
труні та в гранітному вбранні. Згідно Наказу Президента від 15 серпня 1988 року
його посмертно нагороджено медаллю «Воїну – інтернаціоналісту від вдячного
Афганського народу».
Трагічно загинув
уже в наш час ШАРАН Микола.
ПІСНЯ
«СОЛДАТСЬКІ МАТЕРІ»
1.Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, наших
односельців, які проходили строкову службу в неспокійний час. Це - 12 жителів сіл
Бережанка, Мартинівка, Педоси:
1.
Чепурський
Петро Яковлевич
2. Синіцький Антон Миколайович
3. Шевчук Леонід Устинович
4. Грига Анатолій Миколайович
5. Кубак Віктор Григорович
6. Мазярчук Петро Іванович
7. Роюк Олександр Войткович
8. Чорний Микола Миколайович
9. Мороз Василь Павлович
10. Бузецький Іван Альбінович
11. Пушкаренко Григорій Григорович
12.
Ліщинський Станіслав
Іванович
2. Довго замовчували афганську війну. Дозували
правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися
на ордена. Потім ця війна прорвалася віршами й піснями --
трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а
насамперед, щирістю й проникливістю:
ВІРШ «ПАМ’ЯТЬ»
ПАМ'ЯТЬ
Тут у кутках
нема ікон,
Нема й
«добра». Де ж його взяти?
Відбивши
синові поклон,
Схилилась
над портретом мати.
Низенька
хатка у селі,
Старий диван
і лавка в сінях.
Портрети
сина – на столі,
А батька й
матері – на стінах.
Бабуся в
хаті зустріча –
Худа
«афганка», майже сива,
(Її народ
так велича
За Сашу,
хлопчика, за сина).
Дитина Божа
був синок,
З ним
стільки щастя пережито!
Розумний,
сильний, як дубок,-
В
Афганістані його вбито.
На
Мартинівськім цвинтарі
Його
військові поховали.
Дещицю
рідної землі
Ім’ям
загиблого назвали.
А камінь
той, що край села,
Вже сльози
матері зросили:
- За що?
Навіщо і чому
Мого синочка
загубили?
Все розуміє,
а пита…
Холодний
камінь… що він скаже?
Будь проклята
війна ота!
А вбивцю хай
Господь накаже!
ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ «НАШИМ ГЕРОЯМ»
1.Хто ж відповість?
Як
захлинався бій останній
І ущухав
вогонь атак,
Упав юнак
там, на чужині–
Двадцятирічний
мій земляк.
Упав, з очей
спадали зорі,
Темніла неба
пелена…
О, Боже мій,
що тільки творить
Людьми
придумана війна!
2. АФГАНІСТАН… Для тисяч українських
родин це слово назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних
душевних мук і невтішного горя.
1.Не відболить це горе, не виплачеться і не
відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і
діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими
майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями…Але чужа війна відібрала у
них таку можливість.. Не повернулися вони додому…
2. Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх?
Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна,
свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не
заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей.
ВІРШ «БАЛАДА
ПРО АФГАНЦЯ»
Диміли гори,
дощик плакав…
На скронях
вже заплівся сніг.
І він
шепнув: « Пробачте, мамо,
Я
повернутися не зміг…»
Здіймалось
тихо вранці сонце,
І сірий дощ
побрів у вись.
А ненька
дивиться в віконце –
Вночі
синочок їй приснивсь.
…Розплющив
очі, глянув – небо.
Додому тихо
попросивсь…
…А біль у
серці материнськім –
Вже вкотре
їй синок наснивсь.
Тендітний,
наче колосок…
Вона
кричить, зірвала голос:
«Побережися,
ой! Синок!.. »
…Над сопками
дими куріли,
В його
волосся уплелись.
І він
шепнув: «Пробачте, тату…»
Без ніг в
ущелину скотивсь.
А в горах
гуркіт бетеерів,
А в горах
знову бій гримів.
Гарчали
звіром батареї,
Осколок
свіжий ще димів…
… А у селі
вже хліб збирали,
Комбайна друг
Сашко повів.
… Його ж з
ущелини забрали,
Не дихав
він… він занімів.
«Тюльпан» із
скреготом зірвався
З «афганцем»
юним у труні.
На тій
чужій, страшній війні.
Навіщо ви,
чини бездумні,
Синка у
пекло віддали?
Забрали в
матері кровинку –
Труну із
цинку привезли.
Чому ж своїх
не відправляли
Дітей в
розпечені піски?
… Чужого
болю не буває,
Байдужий
гріх ваш – на віки.
1. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були
нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є
життя, а для загиблих – пам’ять.
2.У нашої памяті тривожне лице
Душа її кровю
омита
Та вічно ми
згадувать будем про це-
Це рана на
серці відкрита.
1. Поставте скибку хліба на стакан
І голови
схиліть в скорботі вічній…
2. Ціною крові захистити, так називаєму
"свободу",
Тебе відправили у пекло. В чужу країну, до народу,
Що не чекав від нас нічого і не просив про допомогу.
Йдучи на цю страшну війну, ти свято вірив в перемогу!
Хвилина мовчання… Діти, не сидіть.
І в пам’яті павших – героїв уявіть.
Навіки в наших серцях безсмертних імен їх звучання.
Хвилина мовчання… Хвилина мовчання…
1.Хвилина мовчання…Найдовша хвилина.
Хвилина мовчання…Найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина…
Пам'ять усіх загиблих під час виконання
інтернаціонального обов’язку,вшановуємо хвилиною мовчання.
МЕТРОНОМ
ВІДБИВАЄ ХВИЛИНУ
ПІСНЯ «СЛАВА ПОГИБШИМ СИНОВЬЯМ!»
2. О, Україно, ніжно пригорни
Усіх живих
синів своїх, як мати,
Щоб ми уже
не бачили війни,
Не чули, щоб
ніколи звук гармати.
1. Пам’ять!
Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.
Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили
своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався,
ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє
наболіле серце?
2. Не
йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І
гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи
належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму
серці?
1. Посивiли
завчасно хлопцi-інтернаціоналісти, ще й донинi йдуть у тривожних снах у бiй,
затуляючи вiд куль одне одного. Їм досi важко повертатися до цих чорних
сторiнок у їхньому життi, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
2. Падали хлопці на чужій землі, а
в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними
пішло в небуття чиєсь щастя. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів,
продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть
у люблячих, палких материнських серцях. Імена
цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам'яті.
1.Час
лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів - інтернаціоналістів
назавжди залишаться суворі будні війни, які випали на їх долю.
2. Їм випало жити - так кажуть про
тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили
і вміння. Вони пройшли пекло війни , вони не поповнили списки загиблих, вони і
є тією пам'яттю, що пише історію.
1.Проте
сумні і гіркі спогади у наших гостей. Адже війна й досі пред’являє рахунки
людських втрат, смертей, каліцтв. Ніхто не применшує героїзму наших воїнів . І
ніхто, і ніщо не може забутися. Віримо, що більше не будуть убивати наших
хлопців на чужих землях.
2. Ми лише можемо уявити, скільки терпіння, мужності й
мудрості знадобилося вам- воїни-інтернаціоналісти, тим колишнім хлопцям, аби
після життєвого зламу залікувати оголений нерв.
1.Жити?!. Просто жити. В людській
памяті ця трагічна війна буде жити довго
Тому що її історія написана кров,ю солдат і сльозами жінок та матерів,
обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя
фронтовим вітром навічно залишиться в
душах покоління, яке вийшло із неї.
ПІСНЯ «НАД
ЗЕМЛЕЮ ТУМАНИ»
2.15
лютого - день скорботи і вшанування пам’яті тих, хто не повернувся додому з
афганської війни, і свято для тих, хто залишився живий і тепер серед нас.
1..Молюсь
за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
Бо ти у нас одна-єдина,
Писав в своїх вірша Тарас.
Молюсь, - казав він, - щоб у тебе
Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо
На нашій стомленій землі.
Щоб завше у садку смерека
Весняним квітом під вікном цвіла
І прилітали з вирію лелеки,
Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!
ПІСНЯ «МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ»
1. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг
батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, у війнах на територіях інших
держав, назавжди ввібрала в себе і новий біль втрат - на території Східної України.
2 . Ми знаємо, що немає нашої вини,
В тім, що інші не прийшли з війни,
В тім, що вони—хто старший, хто молодший
Залишились там, і не у тому річ,
Що ми їх не змогли зберегти
Не в тому річ, але все ж, все ж…
(дзвони)
1.Що це? Ти чуєш?
2.Це дзвін. Дзвін пам’яті…
1.Пам’яті? А хіба такі бувають?
2.Бувають, слухай…(дзвін сильнішає)
Це говорить сама пам’ять…
Пам’ять про загиблих наших земляків.
Це - Попов Олександр Володимирович, що
загинув в вересні 2014 року.
Це — Ліщинський Богдан Вікторович, що загинув навесні 2015
року..
Пам’ять про всіх тих, хто не повернувся …
1. Але хіба пам’ять буває живою?
2..А ти не віриш? Людина може вмерти двічі:
Там на полі бою, коли його догнала куля
А другий—в пам’яті народній.
Другий раз вмирати страшніше,
Другий раз людина повинна жити!
ПІСНЯ
«НАМ ПОТРІБНЕ МИРНЕ НЕБО»
1. На
цьому наша зустріч завершена. Бажаємо вам добробуту, благополуччя,
родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей.
Щасливих та яскравих подій та усього найкращого!
ЗВУЧИТЬ
ГІМН УКРАЇНИ
