Інформація для батьків підлітків

 

ПІДЛІТКИ. ЯК БАТЬКАМ ПЕРЕЖИТИ ЦЕЙ ПЕРІОД?

Чимало фахівців називають пубертат одним із найскладніших періодів у житті людини.

Як зрозуміти, прийняти, допомогти підлітку, не зруйнувавши взаємини? Чому підлітки спрямовують свою агресію на батьків? Куди зникає мотивація в підлітків і які помилки роблять батьки, намагаючись мотивувати дітей?

Про це під час онлайн-конференції Мамаpapa Forum розповіли експерти психоаналітикиня, засновниця Французької Академії Батьківства Ольга Школенко й дитячий та підлітковий психолог Нікіта Карпов.

ЕТАПИ Й ЗАВДАННЯ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Підлітковий вік, коли відбуваються фізіологічна перебудова тіла і психічна трансформація (зміна інтелекту й емоційної сфери), умовно можна поділити на такі фази:

11–13 років – молодший підлітковий або вік максимальної вразливості. Так назвала його французька психоаналітикиня й педіатриня Франсуаза Дольто.

14–17 років – власне, підлітковий вік, коли відбуваються суттєві структурні зміни в організмі дитини. Для цього періоду характерні складні переживання.

17–25 років – старший підлітковий вік. До 25 років росте і збільшується в об’ємі мозок.

У підлітковому віці відбувається деконструкція дитинства.

“Деяким вдається уникнути цього. Ніби не виникає потреби переглянути все, що лишилося багажем із дитинства, потреби віддалятися від батьків. Здебільшого підлітки переживають розчарування в дорослості, яка майорить перед ними. Їх лякає відповідальність. Підлітки розуміють, що дорослі, зокрема батьки, – не всемогутні”, – каже Ольга Школенко.

ЗАВДАНЯ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ:

Усунення батьківських ролей. Батьки вже не є авторитетом.

Розчарування в дитячій обіцянці. Підліток стикається з тим, що не може мати все й бути всім.

Пошук свого місця у світі дорослих. Ровесники і їхня думка виходять на перший план.

Пошук об’єкту любові й відкриття своєї сексуальності.

ЛІНІЇ НАПРУЖЕННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Під час реалізації цих завдань підліткам стає важко будувати взаємини з дорослими, завойовувати місце серед ровесників, яке не завжди стабільне і яке постійно треба підтверджувати, мати справу зі своєю сексуальністю.

“Тому підлітки, аби виконати завдання свого віку, часто вдаються до агресивності. Чим більше дитина була прив’язана до батьків, чим більш слухняною була й залежала від думки дорослих, тим вірогідніше, що протести й хамство матимуть високу інтенсивність та частоту”, – каже Ольга Школенко.

На це батькам варто дивитися під кутом: це не те, що спрямовано проти вас, це додаткові інструменти підлітка для дорослішання.

Коли агресія підлітка зустрічає перешкоду, може виникнути насилля. Воно може бути спрямоване на інших і на себе. Наприклад, депресія – це агресія, спрямована проти себе. Також можуть виникнути розлади харчової поведінки – анорексія, булемія, або спроби суїциду, самоушкодження.

Як реагувати на агресію підлітка:

Ставитися до такої поведінки як до неможливості підлітка поводитися інакше. Не приймати її на свій рахунок.

Не відповідати на агресію насиллям. У момент агресії не шантажувати підлітка, не погрожувати.

Звертатися до хорошої частини “Я” дитини. Коли ви розумієте, як непросто дитині жити в цей період, тоді не стаєте противниками.

Після того, як ситуація владналася, можна разом подумати: що це було, чому підліток поводився так грубо, як можна домовитися, щоби дитина реагувала інакше. Говорити потрібно від себе, про свої почуття, а не про дитину: “Мені це неприємно” замість “Ти так погано поводишся”.

ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ:

Батькам варто відвикати бути батьками маленьких дітей і вчитися бути батьками дорослих людей.

Треба послідовно приймати те, що діти будуть відштовхувати батьків. Тому треба навчитися розчинятися, відходити в тінь і водночас залишатися включеними в ситуацію, якщо дітям потрібна допомога.

Дати можливість підлітку пережити, впоратися, усвідомити те, що відбувається, самому. Батькам варто навчитися мовчазної присутності. Сепарація – це нормальний і закономірний процес психічного розвитку.

Є діти, які не хочуть дорослішати й відокремлюватися. Відмова від дорослішання має більше непокоїти батьків.

Прислухатися до думки підлітка без оцінних суджень.

БАЖАННЯ ДОРОСЛИХ, А НЕ ПІДЛІТКІВ

Батьків питання мотивації дитини хвилюють у ті моменти, коли вона займається не тим, чим хотіли б батьки, каже Нікіта Карпов.

“Частіше з питаннями мотивації ми зіштовхуємося, коли йдеться про навчання. Батьки вірять, що діти мають вчитися й достатньо добре. Ми віримо, що, крім навчання, дитині треба займатися спортом, правильно харчуватися, займатися мистецтвами, щоби була соціалізація”.

Ці переконання складаються в дорослого в єдину концепцію – як має складатися життя дитини, щоб у майбутньому вона була щасливою й успішною.

“Коли ми помічаємо в підлітка сигнали, що його мотивація рухатися за нашою концепцією зникла чи зменшилася (дитина починає гірше навчатися, не хоче відвідувати гуртки чи секції, не хоче говорити про майбутнє), ми б’ємо на сполох. Адже починається розходження з нашою концепцією. І це важливо усвідомлювати дорослим”.

Щойно концепція дорослого ставиться під загрозу, він починає вимагати від підлітка дотримуватися її. Водночас батьки дуже чекають моменту, коли підліток почне робити всі “правильні” речі з концепції самостійно, без нагадувань. А коли вимоги залишаються без відповіді, у дорослих ростуть тривога і провина.

МОТИВАЦІЯ ДІТЕЙ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ДОРОСЛІШАННЯ

У маленьких дітей навчання не відокремлене від життя.

Схвалення батьків. Для дошкільнят воно ще важливе.

Схвалення вчителя. У початковій школі важливий учитель. Якщо він став суперфігурою в очах дитини, то мотивація не зникає.

Схвалення ровесників. У середній школі значущими стають думка і схвалення ровесників. Якщо довкола середовище спрямоване на пізнання й досягнення, то дитина буде прагнути не втратити схвалення товаришів.

Є розуміння “навіщо”. У старшій школі діти навчаються, якщо в них є розуміння навіщо. Коли дорослі кажуть “навіщо” – це ваші слова, а не внутрішні знання дитини. У підлітковому віці значущість батьківських слів знижується.

Звичка – якщо сформована звичка навчатися. Звичка перестає працювати, якщо в підлітка сильний опір.

“Здебільшого до середньої школи цікавіть до навчання знижується, стає незначимим схвалення батьків і вчителя, а також ровесників, адже здебільшого навчання їх також не цікавить, “навіщо” ще не сформувалося, а звички або не має, або зійшла нанівець. Тому виходить мотиваційний провал у навчанні”, – каже Нікіта Карпов.

ЯК ФОРМУЄТЬСЯ ВНУТРІШНЯ МОТИВАЦІЯ ПІДЛІТКА

Внутрішня мотивація дитини – це не про те, що здається важливим батькам. Внутрішня мотивація може будуватися з огляду на такі чинники:

Що дитина бачить у майбутньому? Розмови про майбутнє з дитиною важливі.

Чого хоче? Кожна дитина має своє “хочу”, навіть якщо про це не каже дорослим.

Що їй / йому подобається робити?

Що вона / він хоче отримувати?

Які зусилля вона / він він готова/-ий докладати для досягнення того, що бажає? Батькам варто частіше задумуватися, що потрібно робити, щоб у дитини збільшилося бажання, а супротив зменшився.

Що впливає на формування внутрішньої мотивації:

Модель – те, що є перед очима підлітка.

“Не зовсім чесно вимагати від підлітка мотивації до розвитку, активної діяльності після школи, якщо після роботи батьки повечеряли – і дивляться телевізор або проводять час у гаджетах”, – каже психолог.

Важливо, що батьки показують і демонструють. Є шанс, що діти прислухаються, якщо не одразу, то в майбутньому.

Середовище – місце, де підлітки спілкуються і взаємодіють. Дорослі не завжди можуть на це вплинути. Однак, від батьків залежить вибір місця проживання, школи, додаткових занять.

Досвід. Важливий батьківський досвід, про який потрібно говорити з підлітком і демонструвати.

“Коли я щось захотів, почав робити ось так і так, і мені вдалося. А коли не вдалося – як я на це відреагував”.

Самооцінка / впевненість. У підлітка самооцінка нестабільна, скаче від заниженої до завищеної. До підліткового віку батьки ще можуть впливати на самооцінку – хвалити, підтримувати. У підлітковому віці батькам головне – не нашкодити.

Результат. Підліткам важлива ближня вигода – тут і зараз. Їм важливо швидше побачити результат. У підлітків ще немає терплячості й посидючості. Дорослим варто допомогти зрозуміти підлітку, що навіть за невелику дію можна отримати маленький, але результат.

Емоційний стан. Важливе позитивне налаштування.

ЧОГО ХОЧУТЬ ПІДЛІТКИ

Змусити можна виконувати дію, змусити захотіти – неможливо, каже Нікіта Карпов.

“Вимогами ми не можемо вплинути на мотивацію. А коли ми змушуємо виконувати дію, то відкладаємо і відтягуємо момент появи внутрішньої мотивації”.

Внутрішня мотивація має вирости самостійно, адже вона пов’язана з розумінням “Що я хочу”.

“А щоби дитина почала себе слухати, у маленькому віці її мали слухати батьки, демонструвати, що думка і внутрішні бажання дитини – важливі”.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ:

Усвідомити свою концепцію й чесно порівняти її з реальністю. Ваша картина світу відрізняється від картини світу підлітка. Він скептично ставиться до пропозицій батьків. Батькам через тривожність важко відпустити підлітка й дозволити отримувати свої результати, а не їхні.

Сформулювати довгострокові цілі на основі своїх уявлень. Спробувати погодити цілі з підлітком. Створювати умови, за яких у підлітка почне з’являтися внутрішня мотивація.

Підтримати емоційно. Мотивація зникає майже у всіх, це нормальна вікова історія. Психологічні завдання підліткового віку спрямовані на інші завдання. Потрібно уважно спостерігати за тим, що робить підліток, як він реагує, до чого в нього є покликання, запити.

Найкращий формат спілкування з підлітками – відкриті запитання. Важливо не засуджувати відповіді підлітка, а із зацікавленням вислуховувати. Цікавитися в дитини: “що тобі подобається?”, “чого ти хочеш?”, “що тебе радує?”, що останнє тебе в цьому місяці порадувало?”. Також говорити про те, які герої у фільмах / книжках йому подобаються.

Експериментувати з методами стимулювання – заохочення, покарання. Але важливо дотримуватися їх послідовності й адекватності. Також важливо погодити цю систему заохочень і покарань із підлітком.

Зайнятися собою. У підлітковому віці для батьків важливо зберегти свою психіку в стабільному стані.

Пам’ятати, що на другій чаші вагів – ваші взаємни з підлітком. Головне в підлітковому віці – їхнє збереження. Життя – довше, ніж школа.

 

Дитина і булінг. Що повинні знати батьки?

 

Шкільний булінг: як виявити і попередити?

Довідка: булінг (англ. bully – залякувати, цькувати, задирати) – прояв агресії з подальшим залякуванням особистості, цькування та погрози, моральне приниження.

1. Пам’ятайте: дитина не може впоратися з булінгом самостійно! Діти зазвичай не розповідають про насилля батькам, тому важливо навчитися розпізнавати ознаки булінгу.

2. Щодня розмовляти з дитиною про її справи в школі. Це кілька хвилин на день про те, як і з ким дитина проводить час у школі, що відбувається дорогою додому тощо. За розмовою спостерігати за настроєм дитини. За можливості відвідувати дитину у школі, зустрічати її зі школи.

3. Розвивати здорову звичку боротьби з хуліганством і нетерпимість до залякувань. Ваші діти повинні знати, що це ненормально залякувати чи стояти осторонь, коли ображають іншого. Навчити дитину просити про допомогу дорослих і не боятися розповідати про знущання. Пояснити, що вам (батькам) можна довіряти і ви допоможете у будь-якій ситуації.

4. Навчити дитину правильно користуватися Інтернетом, соціальними мережами. Пояснити, що таке кібербезпека і як протистояти кіберзалякуванню. Установити ліміт часу роботи в мережі.

5. Бути прикладом доброти і лідерства для своєї дитини. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню. Важливо вчити дитину робити добро і проявляти співчуття. Це запорука хороших стосунків з однолітками.

6. Якщо ваша дитина вже стала жертвою шкільного булінгу, за жодних умов не можна ігнорувати чи замовчувати виявлені факти жорстокої поведінки над дитиною. Рекомендовано повідомити в усній чи письмовій формі про насилля адміністрацію навчального закладу.

Поради батькам щодо організації навчання та відпочинку дітей під час дистанційного навчання

 

Шановні батьки!

Пропонуємо вам декілька порад щодо організації навчання та відпочинку дітей під час карантину:

Ранок нехай починається як зазвичай у робочі дні. Організуйте сніданок, вранішні гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це дисциплінує дитину і вас.

Плануйте день разом із дітьми. Розподіляйте час таким чином, щоб робота (читання, виконання завдань і вправ) та відпочинок були в співвідношенні 40 хв. занять /20хв. відпочинку. Обов'язково слідкуйте, щоб діти не залишалися надовго без активного відпочинку.

Учіть дітей плануванню: на аркуші паперу записуйте обов'язкові справи, які треба виконати, а також розробіть спеціальну систему заохочення. Нехай діти пишаються своїми виконаними справами.

Слідкуйте за графіком освітнього процесу, не допускайте відставання, адже надолужити прогаяне буде важче.

Допоможіть вашій дитині, якщо у неї щось не виходить, підтримайте.

Хваліть дітей за виконану роботу. Діти завжди націлені на конкретний результат.

Провітрюйте кімнату, створіть умови для активного руху: нехай діти рухаються під музику, танцюють, роблять гімнастичні вправи, дихальну гімнастику.

Дозволяйте у визначений час спілкування онлайн. Лист або дзвінок другу та вчителю стане в нагоді. Приємне спілкування й корисна порада допоможуть вирішити будь-яке завдання.

Пам'ятайте, що вчителі завжди готові поспілкуватися з вами та вашими дітьми в різний спосіб, надати консультацію чи практичну допомогу.

Звертайте увагу на домашні завдання як навчальний інструмент до самостійності, а не покарання.

 Дякуємо і бажаємо здоров’я!

Інформація для батьків

 

Навчання вдома: 

практичні поради для батьків 

від психологині Світлани Ройз

За матеріалами сайту НУШ: нова українська школа» (https://nus.org.ua/articles/praktychni-porady-dlya-batkiv-pro-navchannya-vdoma-vid-dytyachoyi-ta-simejnoyi-psyhologyni-svitlany-rojz/)

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено розповідає сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні  більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.