Сценарій вечора- зустрічі воїнів - інтернаціоналістів "Ціна чужої війни"

Сценарій вечора – зустрічі воїнів – інтернаціоналістів

«Ціна чужої війни»

1. Доброго дня усім, хто завітав на нашу зустріч.

2. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата - 15 лютого. Саме сьогодні ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав, віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконав свій військовий обов’язок у різний час, у різних державах.

ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ

1. За кожним воїном-інтернаціоналістом-доля, життєвий подвиг,крок у безсмертя. У страхітливому полумї війни ви пізнали ціну життя, склали екзамен на зрілість.

2.Війна безжально перекреслила ваші прагнення, сподівання, надії, розтоптала грубим солдатським чоботом ваші мрії.Там, серед моторошних смертей, коли життю щохвилини загрожувала небезпека, ви мужніли і загартовувались. Особливо болісною раною був і залишається Афганістан. Війна у тій далекій країні принесла горе не в одну родину.
1. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок.

2. Наша сьогоднішня зустріч -- данина пам'яті і всім тим, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни. 

1. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72  залишились у полоні або пропали безвісти.     

2. У числі тих, хто не повернувся з афганської війни, є імена наших земляків.

Це - БАТУРКО Олександр Григорович
народився 25 березня 1966 р. у селянській сім'ї.
Місце проживання матері: с. Везденьки Хмельницького р-ну.
До призову на військову службу працював у колгоспі.
У травні 1984 р. відправлений рядовим в Афганістан.
Загинув 28 лютого 1985 р.

ЦИМАР Віталій Володимирович
народився 10 лютого 1968 р. у селянській сім’ї,виховувався бабусею .
Місце проживання: село Жучківці Хмельницького р – ну

Бабуся померла в 1990 р.
До призову на військову службу навчався в БПТУ.
У грудні 1986 р. відправлений рядовим в Афганістан.
Помер від ран 9 листопада 1987 р.

 Це – наш односельчанин КУКУРУДЗА Олександр Павлович. Народився 4 січня 1967 року в селі Мартинівка Хмельницького району, Хмельницької області в сімї колгоспників Павла Михайловича і Надії Іванівни.протягом навчання в Бережанській загальноосвітній школі І – ІІ ступенів Сашко був дисциплінованим учнем, щирим і чесним товаришем, бережливим і охайним у всьому,дорожив честю класного колективу,сумлінно виконував доручення організатора трудових справ. Він був ввічливим і чемним з дорослими іровесниками, уважний і чуйний до чужого горя, завжди готовий прийти на допомогу і розділити біль з тим, хто цього потребує. По закінченні 8 класу юнак продовжує навчання в Чорноострівському СПТУ, щоб набути професію механізатора широкого профілю, який закінчив у1985 році.

До призову в Радянську Армію працював монтером ІІІ розряду Хмельницької дистанції. У трудовій книжці від 25 червня 1985 року до 4 жовтня 1985 року , лише подяки за добросовісну працю, про це і засвідчує Почесна грамота за особливі трудові здобутки. Першузаробітну плату розділив з усіма членами багатодітної родини. 

Незабаром Батьківщина покликала молодого воїна виконати інтернаціональний обовязок. У листах, що йшли польовою поштою з Ташкентської області м.Черчика, майбутній десантник повідомляє з радістю про свої успіхи у навчанні: так, за виконання екзаменаційного стрибка командир полку привітав його особисто і вчепив йому нагрудний знак «Парашутист», як одному з кращих курсантів. Оператор – навідник БМП мужньо переносив труднощі військової служби, що успадкував від рідного дідуся – Мисюри Гната Івановича, учасника героїчної оборони Москви і визвольних боїв у Прибалтиці 1941 – 45 рр.

Листи з Афганістану приходили не часто, але в кожному з них син старався не засмучувати батьків, просив не хвилюватися за нього. Усі вони були пройняті тугою за рідною домівкою, турботою про здоровя рідних і близьких людей і ще цікавився успіхами у навчанні молодших сестричок. Будучи найстаршим, Сашко мав стати надійною підмогою у великій сімї.

При виконанні бойового завдання у м.Джалалабаді 28 липня 1986 року загинув.

Нагороджений Орденом Червоної Зірки посмертно. Повернувся додому 19 – річний юнак у цинковій труні та в гранітному вбранні. Згідно Наказу Президента від 15 серпня 1988 року його посмертно нагороджено медаллю «Воїну – інтернаціоналісту від вдячного Афганського народу».

Трагічно загинув уже в наш час ШАРАН Микола.

ПІСНЯ «СОЛДАТСЬКІ МАТЕРІ»

 1.Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, наших односельців, які проходили строкову службу  в неспокійний час. Це  - 12 жителів сіл Бережанка, Мартинівка, Педоси:

1.     Чепурський Петро Яковлевич

2.     Синіцький Антон Миколайович

3.     Шевчук Леонід Устинович

4.     Грига Анатолій Миколайович

5.     Кубак Віктор Григорович

6.     Мазярчук Петро Іванович

7.     Роюк Олександр Войткович

8.     Чорний Микола Миколайович

9.     Мороз Василь Павлович

10. Бузецький Іван Альбінович

11. Пушкаренко Григорій Григорович

12. Ліщинський Станіслав Іванович

2.  Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена. Потім ця війна прорвалася віршами й піснями --  трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а насамперед, щирістю й проникливістю:

ВІРШ «ПАМ’ЯТЬ»

ПАМ'ЯТЬ  

Тут у кутках нема ікон,

Нема й «добра». Де ж його взяти?

Відбивши синові поклон,

Схилилась над портретом мати.

Низенька хатка у селі,

Старий диван і лавка в сінях.

Портрети сина – на столі,

А батька й матері – на стінах.

Бабуся в хаті зустріча – 

Худа «афганка», майже сива,

(Її народ так велича

За Сашу, хлопчика, за сина).

Дитина Божа був синок,

З ним стільки щастя пережито!

Розумний, сильний, як дубок,-

В Афганістані його вбито.

На Мартинівськім цвинтарі

Його військові поховали.

Дещицю рідної землі

Ім’ям загиблого назвали.

А камінь той, що край села,

Вже сльози матері зросили:

- За що? Навіщо і чому

Мого синочка загубили?

Все розуміє, а пита…

Холодний камінь… що він скаже?

Будь проклята війна ота!

А вбивцю хай Господь накаже!

ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ «НАШИМ ГЕРОЯМ»

1.Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак там, на чужині–

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

2. АФГАНІСТАН… Для тисяч українських родин це слово назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

 1.Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями…Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…

 2. Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей.

ВІРШ  «БАЛАДА  ПРО  АФГАНЦЯ»

Диміли гори, дощик плакав…

На скронях вже заплівся сніг.

І він шепнув: « Пробачте, мамо,

Я повернутися не зміг…»

Здіймалось  тихо вранці сонце,

І сірий дощ побрів у вись.

А ненька дивиться в віконце –

Вночі синочок їй приснивсь.

…Розплющив очі, глянув – небо.

Додому тихо попросивсь…

…А біль у серці материнськім –

Вже вкотре їй синок наснивсь.

Тендітний, наче колосок…

Вона кричить, зірвала голос:

«Побережися, ой! Синок!.. »

…Над сопками дими куріли,

В його волосся уплелись.

І він шепнув: «Пробачте, тату…»

Без ніг в ущелину скотивсь.

А в горах гуркіт бетеерів,

А в горах знову бій гримів.

Гарчали звіром батареї,

Осколок свіжий ще димів…

… А у селі вже хліб збирали,

Комбайна друг Сашко повів.

… Його ж з ущелини забрали,

Не дихав він… він занімів.

«Тюльпан» із скреготом зірвався

З «афганцем» юним у труні.

На тій чужій, страшній війні.

Навіщо ви, чини бездумні,

Синка у пекло віддали?

Забрали в матері кровинку –

Труну із цинку привезли.

Чому ж своїх не відправляли

Дітей в розпечені піски?

… Чужого болю не буває,

Байдужий гріх ваш – на віки.

1.  Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

2.У нашої памяті тривожне лице

Душа її кровю омита

Та вічно ми згадувать будем про це-

Це рана на серці відкрита.

1. Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній…

2. Ціною крові захистити, так називаєму "свободу",

Тебе відправили у пекло. В чужу країну, до народу,

Що не чекав від нас нічого і не просив про допомогу.

Йдучи на цю страшну війну, ти свято вірив в перемогу!

Хвилина мовчання… Діти, не сидіть.

І в пам’яті павших – героїв уявіть.

Навіки в наших серцях безсмертних імен їх звучання.

Хвилина мовчання… Хвилина мовчання…

1.Хвилина мовчання…Найдовша хвилина.

Хвилина мовчання…Найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина…
Пам'ять усіх загиблих під час виконання інтернаціонального обов’язку,вшановуємо хвилиною мовчання. 

 МЕТРОНОМ  ВІДБИВАЄ ХВИЛИНУ

ПІСНЯ «СЛАВА ПОГИБШИМ СИНОВЬЯМ!»

2. О, Україно, ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули, щоб ніколи звук гармати.
1. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце?
2. Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?
1. Посивiли завчасно хлопцi-інтернаціоналісти, ще й донинi йдуть у тривожних снах у бiй, затуляючи вiд куль одне одного. Їм досi важко повертатися до цих чорних сторiнок у їхньому життi, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
 2. Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у  люблячих, палких материнських серцях.  Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам'яті. 
1.Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів - інтернаціоналістів назавжди залишаться суворі будні війни, які випали на їх долю. 
 2. Їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни , вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію. 
1.Проте сумні і гіркі спогади у наших гостей. Адже війна й досі пред’являє рахунки людських втрат, смертей, каліцтв. Ніхто не применшує героїзму наших воїнів . І ніхто, і ніщо не може забутися. Віримо, що більше не будуть убивати наших хлопців на чужих землях.

2. Ми лише можемо уявити, скільки терпіння, мужності й мудрості знадобилося вам- воїни-інтернаціоналісти, тим колишнім хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати оголений нерв.
1.Жити?!. Просто жити. В людській памяті ця трагічна війна буде жити довго
Тому що її історія написана кров,ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром навічно залишиться  в душах покоління, яке вийшло із неї.

ПІСНЯ «НАД ЗЕМЛЕЮ ТУМАНИ»

2.15 лютого - день скорботи і вшанування пам’яті тих, хто не повернувся додому з афганської війни, і свято для тих, хто залишився живий і тепер серед нас.
1..Молюсь за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
Бо ти у нас одна-єдина,
Писав в своїх вірша Тарас.
Молюсь, - казав він, - щоб у тебе
 Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо 
На нашій стомленій землі.
Щоб завше у садку смерека 
Весняним квітом під вікном цвіла 
І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

ПІСНЯ  «МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ»

  1. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, у війнах на територіях інших держав, назавжди ввібрала в себе і новий біль втрат  - на території Східної України.

2 . Ми знаємо, що немає нашої вини,
В тім, що інші не прийшли з війни,
В тім, що вони—хто старший, хто молодший
Залишились там, і не у тому річ,
Що ми їх не змогли зберегти
Не в тому річ, але все ж, все ж…
    (дзвони)

1.Що це? Ти чуєш?

2.Це дзвін. Дзвін пам’яті…

1.Пам’яті? А хіба такі бувають?

2.Бувають, слухай…(дзвін сильнішає)

Це говорить сама пам’ять…

Пам’ять про загиблих наших земляків. 
Це  - Попов Олександр Володимирович, що загинув в вересні 2014 року.

Це — Ліщинський Богдан Вікторович, що загинув навесні 2015 року.. 

Пам’ять про всіх тих, хто не повернувся …

1. Але хіба пам’ять буває живою?

2..А ти не віриш? Людина може вмерти двічі:
Там на полі бою, коли його догнала куля
А другий—в пам’яті народній.
Другий раз вмирати страшніше,
Другий раз людина повинна жити!

ПІСНЯ  «НАМ ПОТРІБНЕ МИРНЕ НЕБО»

1. На цьому наша зустріч завершена. Бажаємо вам  добробуту, благополуччя, родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей. Щасливих та яскравих подій та усього  найкращого!

ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ

Сценарій літературно - музичної композиції до Дня вшанування учасників Революції Гідності та Героїв Небесної Сотні

Літературно – музична композиція

«А сотню вже зустріли небеса…»

ВІДЕОРОЛИК

«ЄВРОМАЙДАН. ВІДЕО, ЯКЕ ПОВИНЕН ПОБАЧИТИ КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ»

Дівчина. А сотню вже зустріли небеса..

 Летіли легко, хоч Майдан ридав..

І з кров ю перемішана сльоза....

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін—

Спереду - сотник ,молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній - сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла..

ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ

Ведучий: На долю нашої країни випало багато випробувань. Україна не раз піднімалася з колін. Побита і вся в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Ведуча: Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось.

Ведучий. 21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально повернув курс держави від євроітеграційного до курсу, спрямованого на розвиток співпраці з державами-членами СНД.

Ведуча. 30 листопада обурена таким рішенням уряду молодь виходить на Майдан Незалежності у Києві, всіляко підкреслюючи мирний характер своєї акції. Невдоволення підтримують по всій Україні. Це був початок Революції Гідності. Та злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності. Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні.

Ведучий: Події 30 листопада стали переломним моментом в українських подіях кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий.

Ведуча. Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

Відеоролик «ОБЛИЧЧЯ МАЙДАНУ»

Ведучий: Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю. Події у Києві 18-20 лютого стали фінальним і найбільш драматичним етапом революції.

Ведуча. На деякий час після цих кривавих подій оголосили перемир’я.

 На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Близько 8.30 ранку мітингарі почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до будинку Верховної Ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

Ведучий.  Проте на противагу «Мирному наступу» майданівців влада використала силу та зброю. Загинуло близько 20 осіб.

Ведуча. Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

ВІДЕОРОЛИК ПРО РОЗСТРІЛ МАЙДАНУ

Ведучий:   Постріл, другий, розірвалася тиша , і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священники.

Ведуча: Хмари зловісні нависли над нами,

Сили ворожі нас довго гнітуть,

Станьмо ж до бою усі з ворогами,

Смерть або воля та згода нас ждуть!

Ведучий: На початку революційних подій, нікому і в голову не могло прийти, чим усе це обернеться… Слова «Слава Україні! Героям Слава!», що видавалися простим вітанням, набувають нового й особливого значення.

Ведучий. Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

ВІДЕОРОЛИК «ВОЇНИ СВІТЛА»

Учень .

… Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

Матусі гордіться своїми синами –

Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

Бо слава козацького роду живе!

Не плачте, бабусі, що внуки завчасно

Піднялись до Бога раніше від вас,

Бо тільки Всевишньому знати дорогу

Й коли і для кого настав уже час.

Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ

Отак, з висоти, вберігатимуть нас,

Щоб вже не змогли вороги підступити

А для України настав слушний час.

Одна у них ненька - одна Україна,

Пробачте, для неї віддали життя!

А Вам вона нині вклоняється щиро

За їх виховання й безсмертні серця!

Ведуча: Справжні бої розгорталися в центрі Києва  на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

Ведучий: Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

Ведуча: На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.

Ведучий: Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
Їм янголи обличчя прикривали…
А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

ПІСНЯ «НАШИМ ГЕРОЯМ»

Ведучий. Сьогодні до нас завітала людина, яка на власні очі бачила події тієї страшної зими.  Романюк Борис Миколайович.

Ведуча: Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених «тітушок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.

Ведучий:    Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А у них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі.  Бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби, декого розстрілювали впритул, захоплювали і добивали поранених.

Ведуча:    На що мітингувальники «відповіли» камінням, бруківкою, яку розбирали прямо з-під ніг, петардами, та «коктейлями Молотова». Із засобів оборони у мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити,  дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів  та палаючі автомобільні шини і  їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ..

Ведучий: Тисячі поранених і більше 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупили свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

Ведучий: Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

ВІДЕО «МАМО, НЕ ПЛАЧ»

Читець .

Небесна Сотня – то в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная, свою дитину.

Небесній Сотні шана й молитви,

За чисті душі, що злетіли в небо.

Їм шлях високий Боже, освяти.

І в мирі, Господи, прийми до себе.

ВІДЕО «ПЛИВЕ КАЧА»

 Ведучий. Низький уклін матерям і батькам, що виховали таких синів і дочок! Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях.. Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України!

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Учень . Пролунало в країні мовчання.

Навіть вітер затих на хвилину:

Відбувалось останнє прощання,

Зі словами " Герої не гинуть!".

Засвітили свічки в кожнім домі,

І дивилися тихо на небо-

Так летіли у даль невідому

Всі герої, що вмерли за тебе.

Я почула, як плаче держава,

Що синів її в землю ховають.

Ви не вмерли! В Вас вічність і слава,

Бо Герої, як ви, не вмирають!

ВІДЕОРОЛИК «НЕБЕСНА СОТНЯ»

Ведуча. Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях. По країні уже з’являються  вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану.

Нехай пам’ятають про наших героїв,

що за волю поклали безцінне життя,

що творили історію, наше минуле,

у яке вже нема вороття.

Ведучий. А ще ми маємо піклуватися про тих, хто залишився без найдорожчих людей. Без своїх дітей та батьків, сестер та братів, чоловіків і дружин, рідних і друзів… І щоразу, при кожній нагоді, не залишати їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них.

ВІДЕОРОЛИК «СЕРЦЕ МАТЕРІ»

Ведуча. Дякуємо Героям Небесної сотні ВСІМ, ВСІМ, ВСІМ! ЗА ТЕ, ЩО НЕ пошкодували ЖИТТЯ ЗАРАДИ НАС З  ВАМИ! ЗАРАДИ  НАШОГО МАЙБУТНЬОГО! СПАСИБІ ВСІМ, хто відстояв МАЙДАН, ЗА ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД мужності, сили духу, ЧЕСНОСТІ І ПАТРІОТИЗМУ!

Вчитель. Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,

Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали що ви робите й для чого.

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

 підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

Вічна пам’ять героям!

Слава Україні!

ЗВУЧИТЬ ГІМН УКРАЇНИ