Вечір пам'яті присвячений вшануванню загиблого Героя Ситника Олександра Івановича "Вічна пам'ять тим, хто загинув молодим"

 

Сценарій вечора пам’яті

«Вічна пам'ять тим, хто загинув молодим»,

присвяченого вшануванню пам’яті  загиблого героя

Ситника Олександра Івановича,

випускника  Бережанської гімназії  Чорноострівської селищної ради,

учасника російсько-української війни.

Ведучий.  

Сьогодні на моїй землі іде війна,
Стріляють танки і ревуть гармати.
Сповита горем, в чорному вбранні,
Сльозами вмилась не одна вже мати.

 

Ведуча.

Найкращі з кращих падають від куль,
Грудьми своїми землю прикривають.
Сумним набатом в селах і містах,
Звучать слова: « Герої не вмирають!»

 

Ведучий.  

Вони живуть навіки у серцях
І в пам’яті народу України.
І не дозволять нашим ворогам
Перетворить Вітчизну на руїни.

 

Ведуча.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,
Як маків – цвіт розквітне Україна!
На тих місцях, де йдуть тепер бої,
В земнім поклоні схилиться калина.

 

Ведучий. Ще  зовсім недавно   українці   жили під мирним  небом, радісно  зустрічали  світанки,  ростили  дітей   і   не знали  дуже багатьох слів пов’язаних з війною .

 

Ведуча. В один день, весняним  ранком  2014 року, наше життя   змінилося  . Майже кожну українську родину опалило  полум’я   військових дій , які розпочалися на території  нашої   держави.

 

Ведучий. Вісім довгих років на Сході України точилися бойові дії. Тисячі українських воїнів не повернулися додому. Але зима 2022 року змінила все ще кардинальніше. Жорстокий безбожний ворог з російської федерації напав на всю територію України і руйнує її й досі.

 

Ведуча. Український народ як одне єдине ціле став на захист своєї території. Ця війна для нас священна, вона змінила не лише українців, а й увесь світ. Солдати добровольчих загонів та регулярної української армії  щоденно віддають життя за кожного з нас . 

Ведучий. Трагедія  родин загиблих  воїнів - це  трагедія кожного українця, усієї нашої держави .  Обездолені жінки, осиротілі діти,   в чиїх очах  вічна скорбота   - результат  жорстокої війни , яку веде з  Україною росія .

Ведуча. Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі. Цвіт української землі. Безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі. Вони заслуговують, щоб про них пам’ятали.

Ведучий Урок пам’яті Ситника Олександра Івановича «Вічна пам'ять тим, хто загинув молодим», загиблого героя російсько-української війни, випускника  Бережанської гімназії, оголошується відкритим.

Гімн України

Ведуча. Всім, хто протягом тисячоліть проніс прапор боротьби за Україну!

 

Ведучий. Всім, хто не скорився ворогові і не впав духом, роками ніс тяжкий хрест боротьби, не зрадив, вистояв, вмер, залишившись безсмертним!

 

Ведуча. Всім, хто в сьогоденні пожертвував власним життям за право жити вільними у своїй державі – рідній Україні присвячується.   

Ведучий. Тиша, цілковита тиша навкруги, навіть повітря застигло, тільки чутно, як б’ється в унісон у такт метроному сотні сердець – це хвилина мовчання.  

 

Виходять діти зі свічками

 

Ведуча. Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали ангелами…

 

Ведучий. Найвищою нагородою тих, хто уцілів, -  є життя, а для загиблих – пам'ять. Вічна пам'ять Героям  нашого часу.

 

Хвилина   мовчання

 

Ведуча. Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне.       

 

Ведучий. Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Тугу дружин, що не долюбили своїх чоловіків? Поминальний церковний дзвін та тепло свічки під час молитви?

 

Ведуча. Скільки б часу не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з  війни.

 

Ведучий. Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Люди вважають, що падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя.

 

Ведуча. Так і зірка Олександра Ситника спалахнула на небосхилі, яскраво горіла  його добрими вчинками, жагою до життя, гідними подвигами та й погасла.

Ведучий. Відійшовши в 31 рік  за межу вічності, він залишив по собі добрий спомин, так і не доживши, не долюбивши…

Але почнемо цю історію  з початку…

 

Ведуча. Одного зимового вечора,  21 січня 1992 року в селі Бережанка народився хлопчик Сашко, якого з нетерпінням чекала його сестричка Маринка і уся родина. Сашко зростав у любові, теплі, родинному затишку добрим і веселим хлопчиком. Ріс спокійним, слухняним, життєрадісним, із нестримною цікавістю та жагою пізнавав навколишній світ.

 

Ведучий. У 2003 році пішов навчатися у Бережанську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. У Сашка були гарні здібності до навчання: любив читати, був активним на уроках математики. За період навчання в школі завжди підтримував дружні стосунки з однолітками, однокласниками, старанно ставився до виконання обов’язків, відповідальний, готовий завжди прийти на допомогу. За його участі відбувалися усі шкільні заходи: свята, розваги, спортивні змагання, туристичні походи.

 

Ведуча. Сьогодні у нас присутні однокласниці Олександра – Цілінська Іванна Валеріївна та Павлюк Анастасія Олегівна. Дівчата, розкажіть про шкільні роки Сашка: яким він був, чим захоплювався, чим найбільше запам’ятався.

 

Виступ дівчат

 

Ведучий. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком,  який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та відпочинок з однолітками. Спокійним і доброзичливим  запам’ятали його вчителі та однокласники. Зі слів його наставників, Сашко  був хорошим другом.

 

Ведуча. Мисюра Валентина Станіславівна була класним керівником Сашка. Валентино Станіславівно, розкажіть про роки шкільного життя Олександра Ситника.

 

Ведучий. У 2011 році закінчив Бережанську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів та вступив до Чорноострівського профтехучилища, де отримав професію тракториста-машиніста широкого профілю. Після закінчення училища працював на заводі ТОВ «Будматеріали» у місті Хмельницький.

 

Ведуча. У 2015 році був призваний на військову службу, яку проходив у Національній гвардії України. Служба проходила легко, Сашко успішно навчався військової справи, проходив випробування польовими умовами. Відслуживши, повернувся додому та продовжив працювати на заводі.

 

Ведучий. Сьогодні в залі присутній Крижанівський Руслан Миколайович. Він – учасник АТО, односельчанин та добрий друг нашого Героя.

Руслане Миколайовичу, розкажіть про Сашка як про друга, товариша? Які спогади зігрівають душу?

Виступ Крижанівського Р. М.

 

Ведуча. Олександр - надзвичайно добрий та порядний юнак, який завжди готовий прийти на допомогу, підтримати, виручити. Він був душею компанії, завжди веселий та усміхнений, з дотепними жартами, влучними анекдотами. Кожна дівчина на дискотеці чекала на повільний таночок з ним, бо Сашко прекрасно танцював і не пропускав жодного танцю. Більшість однолітків, хлопців та дівчат, назавжди запам’ятають його щасливим і безтурботним.

 

Ведучий. Сьогодні у нас присутня добрий друг та кума нашого Героя, поетеса та волонтерка з творчим псевдонімом Ксюшка Ангел.

Пані Оксано, поділіться, будь ласка, найтеплішими спогадами, розкажіть про нашого Героя.

Виступ Ксюшки Ангел

 

Ведуча. У 2022 році юнак зустрів своє кохання – чарівну Катерину. Зрозумівши, що дівчина – це його доля, почали жити разом. Батьки не заперечували, благословили дітей. Сашко прийняв і виховував, як рідного, сина коханої - Адама. Закохані планували щасливе майбутнє, мріяли про спільних дітей, облаштовували подружнє гніздечко.

 

Ведучий. 14 лютого 2023, у  День закоханих, молоді люди одружилися. У цей же день Олександр Іванович був призваний на військову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у військовій частині А-1267, у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Незабаром направлений виконувати бойові завдання  на сході України. Будні військового проходили нелегко, бо ворог – нещадний, ненависний, але Сашко не жалівся. У цей період   він познайомився з багатьма людьми, знайшов справжніх друзів, побратимів по службі та життю. Вадим сам був гарним другом надійним, безвідмовним. Він з мужністю ніс військову службу на передових позиціях.

 

Ведуча. Випробувань було багато. Війна набирала обертів. Протягом першого тижня потрібно було відповідально підготуватися, пригадати військові навички.

 

Ведучий. А серце завжди прислухалося до знайомої мелодії телефону, бо лише так можна було почути рідний коханий голос дружини Катерини та відчути  любовне тепло, хай і через тисячі кілометрів.

 

Ведуча. А далі в бій….. І все закрутилось, завертілось. Така доля наших захисників на передовій – йти вперед зі зброєю в руках, звільняти кожен клаптик рідної землі, ухилятися від пострілів та вибухів, підстраховувати побратимів, а в години тиші і відпочинку заспокоювати рідних та близьких, переконувати їх, що все добре і всі обов’язково повернуться додому.

 

Ведучий. Та війна і смерть невблаганна. На жаль, у найважчі роки боротьби вона забирає найкращих. Не питає, хто ти чи є у тебе сім’я. Може тебе чекає молода гарна дружина, може твоя мати з батьком мріють про онуків, може ти ще не здійснив своїх мрій, не все зробив, ще хочеш жити. Ні, не питає. Війна і смерть – безжальна.

 

Ведуча. 11 березня 2023 року, внаслідок скидання гранати з ворожого безпілотника, отримав поранення несумісні з життям у районі населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області. В одну мить серце Героя перестало битися. 

 

Ведучий. 17 березня 2023 року… Страшна звістка сколихнула наше село. Додому на щиті повертається наш Герой – Ситник Олександр Іванович. Природа наче перейнялася неймовірним болем і небо заплакало важким холодним дощем. Не вщухав і потужний вітер, який пронизував, здавалося, не лише тіло, а й душу наскрізь.

 

Ведуча. Примхи погоди не зупинили людей, які прийшли провести Героя до місця останнього спочинку. Віддати шану Олександру прийшли сотні людей… На колінах, з квітами проводжали Героя усі, хто його знав, поважав, любив…

 

Ведучий. Поховали Олександра на кладовищі у рідному селі як справжнього Героя, який віддав своє життя як гідний син рідної землі, за багатостраждальний народ та мирне життя своїх батьків, дітей і рідних в ході російсько-української війни.

 

Ведуча. До Дня захисників і захисниць України ми присвятили Олександру Івановичу Ситнику  урок пам’яті, адже пам'ять про нашого Героя та повага до подвигу справжнього сина українського народу – це єдине, що ми можемо зробити.

 

Пісня «Герої не вмирають»

Ведуча.  Шановна Ольго Станіславівно, мати нашого героя Олександра Ситника, просимо Вас до слова.

Виступ мами

 

Ведучий. З любов'ю та смутком, з небесного раю

сини споглядають - їх мами чекають!

Хай гріють ці душі на край-небосхилі

подяки і шани народної хвилі!

 

Ведуча.  Низький уклін  батькам, рідним  та друзям нашого героя!

 

Ведучий. Ми завжди будемо пам’ятати вашого сина, чоловіка, брата, онука,  батька.  Він загинув заради мирного неба та щасливого майбутнього нашої країни! Вічна пам'ять герою!

 

Ведуча. Всіх до одного ми повинні пам’ятати

Хто нас в цей час важкий на сході захищав,

Щоб знала кожна вбита горем мати,

Що не даремно син життя своє віддав.

 

Виконується духовний гімн України.

 

Ведучий. Допоки ми живі – житиме пам'ять про наших героїв. Олександр з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя аби ми жили в мирній, квітучій незалежній Україні.

 

Ведуча. Вшанування пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і подяка справжнім героям.

 

Ведучий. Дякуємо всім , хто прийшов до нас , щоб разом згадати нашого Героя Олександра Ситника, та віддати честь усім Героям України!

Ведуча. Запрошуємо покласти квіти до меморіальної дошки нашому Герою та відвідати могили захисників Ситника Олександра, Ліщинського Богдана та Кукурузи Олександра на місцевому кладовищі.

Ведучий.  Слава Україні! Слава її Героям! Слава їх безсмертному подвигу!